Увечері 5 жовтня 2009 року, після лекції, яку Патріарх Мойсей як зазвичай проводив у нашому, тоді ще недобудованому Храмі, я відвіз Патріарха до патріархії, яка знаходиться по вулиці Садовій, 70. Близько 22-ої години він уже був у патріархії, а я повернувся до церкви. Та скоро пролунав дзвінок від Патріарха, що йому потрібна наша допомога. Група невідомих осіб, в голосах яких владика навіть впізнав Гулеватого Анатолія, намагаються підкинути йому наркотики і шукають, як проникнути на територію патріархії. Тобто Патріарх потребував нашої допомоги і він уже викликав міліцію. Нас тут було четверо чоловік – це диякон Олег Сукачов, диякон Олександр Драга, отець Максим Биков і я. І ми всі сіли в мою машину і поїхали до патріархії. Приїхали на місце десь близько 23-ої години.Отже, Патріарх просив допомоги, бо невідомі особи вриваються в патріархію, і він чув голоси злочинців біля патріархії, які казали: “Давай робити з нього наркомана”. В голосі Патріарха відчувалася тривога, бо в теперішньому світі на корумповану міліцію надіятися не варто.
Ми приїхали хвилин за 10-12 максимум. Ми побачили, що стояли дві машини, ну як я уже потім зрозумів, це були авто Гулеватого А.І., два «Джипи».
Я здивувався, побачивши знайомих мені людей у такому вигляді, в якому вони були. Вони були з червоними очима і всі добряче напідпитку. І це відчувалося навіть на відстані. А деякі навіть були зі зброєю в руках. Вони не сподівалися на наш приїзд. Тому такий переляк із їхньої сторони спровокував їхню надзвичайну агресію й збудження. Вони почали кричати, ображати, матюкатися, вони бігали, творили якийсь такий хаос, як чисто шабаш Диявола.
Побачивши таке, першим ділом, я особисто пішов до патріархії і порухав ручку дверей, щоб бути певним, що Патріарх у безпеці, і зрозумів, що двері закриті і ніхто туди не проникав. Після цього я повернувся до цих людей. Вони почали кричати, погрожувати, казати: “О, на кінець ви нам показали, де він живе”. Отже вони не знали адреси патріархії, тому зайшли на територію сусіда, хоча з ними були жінки: Нестеренко Л. і інші – пізніші лже-жертви, які через декілька тижнів заявили, що вони саме там бували раніше.
Це все не виглядало, як спонтанне рішення, бо вони цілеспрямовано добивалися своєї мети – добратися до Патріарха, щоб знищити його. Уже потім я зрозумів, що у них було все продумано наперед, але наш раптовий приїзд розбив їхні злочинні плани. Вони були шоковані нашим несподіваним приїздом, тому стали істерично кричати настільки нерозбірливо і хаотично, що там важко було щось розібрати.
Щоб нас налякати, вони зажали моє авто своїми джипами, щоб я вже не міг нікуди виїхати. По-моєму, вони мало не наїхали на когось із наших. Але на кого саме я не бачив, бо по приїзді я відразу пішов до патріархії. Хтось із дияконів може посвідчити, що Гулеватий А.І. чи його синочок Саня, хто з них був за кермом, ледь не наїхали на них.
В цьому нападі приймали участь усі члени родини Гулеватих. Не мені судити тих людей, але вони себе проявили в цій ситуації так, як у своїй стихії. Вони так кайфували від матюків, від залякування, від цих усіх погроз, що ми виразно побачили, що вони є по суті зло. І сумно, що їхній неповнолітній син Сашко був задіяний у цій справі, що має явно кримінальний характер. Яблуко від яблуні далеко не падає. Те, чому його навчають, те він і бере. Його дуже балують батьки грошима, охотою на дичину. Рік назад Сашко пристрелив лося, а тепер закортіло влаштувати охоту на людину. Батько йому, наскільки я знаю, дає їздити на машині на великі дистанції по всій Україні, і він бува жене, як сам хвастав, 160-180 км на годину у свої там 14 чи 15 років, поки батько дрімає на задньому сидінні. Тому не дивна поведінка Сашка в цій ситуації. Саме він і сказав батьку: “Йди поговори з міліцією, дай їм там щось і хай уже їдуть”. Тобто, він настільки звик, що батько вирішує всі питання грошима, або своєю міліцейською “корочкою”, що він навіть не боїться говорити за те при нас і настільки нахабно себе веде. І те, що саме Сашко підказував батьку, що далі робити, говорить за те, що до цього нападу вони готувалися і це усе було заздалегідь обговорено, і в разі проколу взято відповідну суму, щоб міліція закрила очі на все.
На мою думку, найактивнішими під час нападу була саме родина Гулеватих. А серед родини найактивнішим, мені здалося, був сам Анатолій, бо я більше спілкувався саме з ним, хоч і малий від нього далеко не відстав.
Під час нападу там були присутні ще дві чи три жінки, на яких Гулеватий в разі вбивства, теж міг звалити справу, що він ніби ні причому. Вони галакали, матюкалися і це було таке, знаєте, словесне істеричне побоїще. Таке враження, що вони всі тільки що з-за столу. І от вони в цій злій ейфорії, в цьому якби підігрітому стані поїхали чинити злочин.
До того ж майор СБУ Юрій Василенко мав при собі вогнепальну зброю і з неї стріляв, погрожуючи нас пристрелити. Але, слава Богу, ні в кого не попав. Особисто на мене він її наводив із словами: “Стоять, с…, б…. і т.п. (нецензурною лайкою), стоять, бо ми вас порішаємо”. Ну, скажемо так, коли на тебе наставляють зброю, воно приємного мало. Вони видно сподівалися, що ми повтікаємо, але християнину, знаєте, страх, ну, то не те почуття. Тим паче ти знаєш, що ти йдеш за справу Божу і знаєш, що Господь тебе захистить, якщо ти Йому потрібен на землі. Благодать Божа нас охороняла, та й події розвивалися дуже швидко, тому для страху ще й не було часу. Але факт злочину залишається фактом.
Коли під час усіх цих подій я Гулеватого запитав напряму: “Навіщо ви Патріарху хочете підкинути наркотики?” На що він мені сказав: “Я не знаю, що я хочу ще зробити, але я його знищу. Чи в такий спосіб, чи в інший, але я його знищу ”. Це його слова.
Мене тоді також вразили очі нападників. Їхні очі були, по-перше, червоні, по-друге, блищали, як у навіжених, ніби вони крім горілки ще чимось накололись, або чогось нанюхались. Вони дуже близько підходили говорити, тому я незабуду їхні очі. Вони кричали, вони галакали. Скажімо так, то були нелюди, одержимі злом. Тобто там ні чесності, ні чистоти ніякої не було. Вони говорили в обличчя гидоту, просіяну матюками і погрозами.
Я не засікав по часу, але з моменту нашого приїзду на місце подій пройшло більше як півгодини поки приїхав наряд міліції. Наскільки я бачив, черговий патруль міліції навіть не вийшов із свого джипу. Вони приїхали на місце, побачили, що ніби вже команда Гулеватого не розмахує пістолетами, вже ніби йде трохи конфлікт на спад. І так десь за 5-10 хвилин вони поїхали собі геть. Але те, що Гулеватий з ними переговорив і домовився, - це теж бачили всі.
Отже міліцією не було складено жодного документа, ніякого протоколу, ніяких слідчих дій не було проведено, як то повинно бути. Ніхто з міліції ні з ким із нас чотирьох не говорив про події і навіть не підійшли до патріархії, щоб узяти свідчення від Патріарха. До того ж вони під’їхали з величезним запізненням. Тобто, із моменту телефонування владики до міліції пройшло близько години поки вони під’їхали до місця подій, а відстань від них до патріархії 2 км.
В цій країні я вже не дивуюся цьому. Неодноразово я викликав міліцію до церкви і телефонував їм, що п’яний сусід зайшов на нашу територію і нападає на нас із ножем, а вони їдуть аж дві години, а потім випускають сусіда, який знову починає свої образи й атаки. Але в цій ситуації здивувало те, як Гулеватий відкрито і не ховаючись, домовлявся з міліцією. Вражає ця знахабніла відвертість, безкарність і корупція серед міліціонерів.
Гулеватий неодноразово показував особисто мені “корочку” майора міліції. Я певен, що він міг і в тому випадку теж її показати та ще й заплатити. Хоча це не виправдовує міліцію, яка мусила б усе одно розібратися в конфлікті. Але бачу, що корупція в правоохоронних органах бере своє.
Отже, міліціонери навіть по телефону не зв’язувалися з Патріархом. Патріарх же після цього сам передзвонював до міліції двічі, але вони двічі щось говорили, запиналися і клали трубку.
Коли міліція від’їхала, чесно кажучи, нападники дуже зраділи, вони відчули свою безкарність в цих питаннях, і були демонічно щасливі з того, що їх не арештували за постріли, погрози життю і намагання вбити людину.
А в самому кінці з команди Гулеватого підійшли до нас двоє незнайомих нам людей. Ці двоє хлопців характерної зовнішності були в автомобілі – темно-синьому Мітсубісі - Лансері, (докладніше...), який ще пару місяців перед тим був помічений при спробі цих же невідомих зняти сигналізацію з авто владики, щоб щось туди підкинути. У цей час якраз владика читав духовну лекцію в УТОС-і по вул. Леоніда Первомайського, №6, що біля метро Кловська. Але там їх помітили наші люди і вони сіли в цей же темно-синій Лансер і поїхали геть. Гулеватий тоді теж був на лекції і вів себе дуже перелякано, напевно, через те, що ми так легко викрили цих злочинців. Але щоб заплутати нас, він запропонував нам свою послугу разом із Сухоросовою Ларискою, щоб нібито дослідити, хто це такі через свої високі зв’язки в СБУ і ДАІ. Але пізніше, коли Патріарх запитував їх, то сказали, що їм начальник СБУ сказав, що то люди Філарета Денисенко і їх не варто зачіпати. А Сухоросова теж не надала ніякої інформації щодо машини, хоч її син займає високий пост у ДАІ. Через місяць ситуація майже повторилась, але незнайомці, які намагалися відкрити машину владики, вже не ховалися, а показово проїздили біля нашого духовенства, що вийшли після служби. Вони демонстративно з вікон автомобілів фотографували нас і авто Патріарха. Цього разу вони були на зеленому джипі і темно-синьому мікроавтобусі із затемненими вікнами. Їх і потім бачили, як вони кружляли біля церкви. .Очевидно, що в той вечір, 5 жовтня 2009 року, вони відслідкували моє авто і дізналися адресу патріархії, коли я відвозив Патріарха.
Але повернемось до подій того вечора, ці двоє незнайомих про щось порадились з Гулеватим і той зі своєю командою поїхали геть, а вони залишилися. Потім ці двоє самі наважились підійти до нас. Один із них показав нам “корочку”, що він ніби майор міліції в Дарницького району, а були ж ми в Голосіївському районі. Вони нас запитали, хто ми і що ми тут робимо? Я відмовився їм пояснювати, бо я не мусив їм щось пояснювати, так як вони були в штатському одязі, і в звичайному авто зі звичайними номерами. Важко було повірити, що вони мають відношення до міліції, бо зовнішність у них була, м’яко кажучи, не міліцейська. Я би сказав навіть бандитська. На наші питання до них, вони взагалі мовчали і казали, типу: “Ви не маєте права нам задавати такі питання, ми не будемо відповідати”. Ще ми не сприймали їх за міліцію, так як Гулеватий Анатолій багаторазово і нам, і патріарху пропонував фальшиві посвідчення офіцерів МВС, що, мовляв, це нам потрібно, щоб у разі чого лякати бандитів. Але ми рішуче відказувались, бо Патріарх застерігав нас, що це - стаття. Посадять і нічого не докажеш.
Далі ці двоє залишились ніби контролювати нас, бо коли ми від’їхали вже за ріг, то вони теж поїхали за нами. Хтось із нападників пробив колесо мого авто і я за рогом поночі став його міняти, тому ми бачили як Мітсубіші - Лансер проїхав біля нас за пару хвилин.
Патріарх залишився в Патріархії, а ми повернулися до Храму. Більше пригод у ту ніч не було.
Публікації
